На території давньої Ямниці в урочищі Бійне польські археологи в 1886 році знайшли залишки поселення та кладовище періоду пізнього палеоліту. Серед знахідок було знайдено крем’яні знаряддя праці (серп, мотику, відбійник, ніж) та залишки слабовипаленого посуду.
Ямниця вперше згадується в 1444 році Першим власником села був галицький староста Миколай Парава. Населення села входило до Галицького староства та сплачувало податки на користь урядників які перебували в м. Галичі. За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувалися 32 господарі-кмети, 14 загородників, 4 служки, корчмар і два попи (отже, була й церква), наявний млин на Бистриці. У 1626 році село зазнало руйнувань через набіг татар. Під час повстання Богдана Хмельницького і походом його армій у Галичину 1649 року населення Ямниці було включено до складу бойових одиниць покутських козаків.
У 1772 році Ямниця переходить у власність австрійської скарбниці, а потім в постійне користування магнату Юзефові Потоцькому, який здавав село в оренду. За ці роки село зазнавало великих страждань і безправ’я яке їм чинили управителі Павліковський, Копистинський, Зелінський і Шишковський. Через це громада села вирішила відправити свого посланця до австрійського імператора з вимогою допомогти і позбавити сваволю урядників. Посланцем був відставний солдат — Іван Смицнюк, який двічі пішки (1835, 1840) ходив до Відня, а також писав скарги до цісаря та окружної комісії. Розгніваний Міхал Шишковський (тогочасний управитель с. Ямниця та с. Угринів), у 1843 році наказав убити Смицнюка: його прив’язали до коней і волокли до того часу, поки він не помер. Нині на сільському кладовищі є його символічна могила. З 1832 року в Ямниці діє тривіальна народна школа. 18 березня 1896 року в Ямниці виникає культурно-освітнє товариство «Просвіта».
Перша світова війна не оминула село, як і усі найближчі села. Найбільших руйнувань село зазнало влітку 1916 році, коли було піддане обстрілу російською артилерією. За даними місцевого краєзнавця А.Сміжака, у селі уціліло лише три будівлі. На той час селян було вже виселено вглиб Австрії у район містечка Ґмюнд. На фронті в Галичині до літа 1917 року стояла відносна тиша. Але ворог готувався до активних наступальних дій. 4 липня російська артилерія 8-ї армії почала артпідготовку на ділянці свого фронту. Особливо потужно обстрілювалася позиція австрійців у с. Ямниця, де місцеві умови були найбільш сприятливими для ведення наступу. 7 липня розпочався наступ російської піхоти. Інші армії Південно-західного фронту, що атакували північніше і здобули незначний тактичний успіх, на цей час виснажилися і вже не наступали. Це була літня наступальна операція Південно-західного фронту або як її ще називали «П’ята Галицька битва» (1917). На відтинку 8-ї армії генерала Корнілова прорив було вирішено здійснити саме в районі с. Ямниця. Бойові дії у районі цього села інколи називають «битвою під Ямницею» або «битвою при Ранковій Горі». Ціною значних втрат, росіяни, маючи численну перевагу, прорвали австрійську оборону на лінії Ямниця-Загвіздя. Головна роль у цій справі належала виключно добровольчому «1-му Ударному Загону». Але на тлі загального розвалу російської т. зв. «революційної армії» успіх 8-ї армії не мав вже жодного значення. Захопивши Галич і Калуш, її наступ остаточно виснажився. А вже невдовзі союзні австро-німецькі війська перейшли у контрнаступ і завдали противнику нищівної поразки, що призвела до катастрофи усього російського фронту у Галичині.
В 1939 році село стає частиною СРСР. Через масові терори більшовиків проти населення Галичини, Ямниця стає центром формування відділів ОУН-УПА. Загалом в національно-визвольній боротьбі проти німецьких та більшовицьких загонів взяло участь 103 жителі села, які були воїнами УПА.
Серед найвідоміших постатей в УПА з Ямниці — Василь Савчак «Сталь» — провідник ОУН Буковини. За конфесійною належністю село є греко-католицьке, у ньому розміщено храм св. Миколая який побудований без жодного цвяха, методом конструювання дерев’яних брусів.
